jtkyk Був час, як почав на Землі люд вмирати. Від якої  хвороби, ніхто не знав. Отак іде чоловік і враз  кинеться, зчорніє, запіниться і мре. Втікали люди  із сіл у ліси.Та слідом за ними йшла хвороба. Не  жалувала ні молодих, ні старих. Надходив час, що  вже й хоронити вмерлих нема кому.
А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п’ятеро дітей. Та наймолодша Іванка ще здорова. Пантрує матір за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла… Почала сохнути Іванка. Ні їсти не хоче, а тільки п’є і блідне на очах. А ще просить матінку:
– Врятуй, матусю, я не хочу помирати!
І так ті оченята просять-благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Минуло пару днів. Одного вечора до хати прийшла якась бабуся старенька.
– Слава Богові! – привіталась. – Що, помирає останка? А могла б і жити.
– Як, бабуню сердечна, як? Молю: спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!
Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:
– Повідаю тобі таємницю тої хорі. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
– Присягаю…донечкою.
– Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. І чорти всіх, на кому нема хреста, убивають. Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Ший чорні та червоні, щоб здалеку чорти бачили. Але не мов нікому більше, бо смерть дочки вздриш на очах…
Вже за годину червона і чорна мережка прикрасила діточу сорочечку. І собі нашила. Як люди дивували, то казала, що хрести треба на благословення Боже.
Вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А Маріїне серце стискається від болю, як видить, що понесли свіжого небіжчика.
Одного разу вся в сльозах прибігла Іванка і тягне маму за рукав на сусідній двір. У маленькій домовині виносили з хати двійко хлопчиків, Іванчиних ровесників.
Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує дочку, а думи в голові, як хмари зливові: “Боже милий, так то моя надія! Господи, я не переживу її смерті!
…А люди мруть.
Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:
– Шийте, шийте хрести! Вишивайте!.. Будете жити! Рятуйтеся.
Люди замикалися в хатах, думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.
Марія побігла додому, взяла на руки Іванку і мерщій до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:
– Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде дітей ваших мені шкода, – на тім зірвала з Іванки сорочку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла. – Убивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі…
Та й упала мертвою коло дочки.
З того часу відійшла хвороба за ліси і гори. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих сорочках. Та матері навчили дітей, а діти своїх дітей – і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту просту одіж і понині по всім світі. Але мало хто відає, звідки прийшла та краса до людей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.